Общее·количество·просмотров·страницы

понедельник, 1 июня 2015 г.

ЖИЗНЬ ОТДАННАЯ ЗА ВЕРУ

 
Бутовский полигон, который в 1937-1938 годах был местом массовых расстрелов,  стоит в одном ряду с такими «понятиями» как «Соловки», «Колыма» и «Бухенвальд» (более 20 000 убитых). А, уникальность Бутовского полигона в количестве православных священнослужителей, которые нашли там свое последнее пристанище. Установлены поименно около тысячи священнослужителей и мирян расстрелянных под Бутово («Русской Голгофой» назвал Бутово Патриарх Московский и всея Руси Алексий  II). Несколько сотен из них отнесены к лику святых. Среди этих имен «Боровский новомученик за веру» – наш земляк Марченко Иоасаф Лазоревич.
Иоасаф родился в 1876 году в селе Антоновка Варвинского района Черниговской области в семье селянина из казацкого рода Лазаря Марченко. 

суббота, 14 марта 2015 г.

НЕ ЖЕНИВСЯ ЄСИ, ТО КОЛОДКУ НОСИ


Колодій — слов'янський обряд, приурочений до Масниці, в якому дівчатам і неодруженим хлопцям прив'язували до ноги дерев'яну колоду на знак засудження або покарання за те, що вони не одружилися в належний час. Як правило, такі обрядодії пов’язані з виховним аспектом, адже вони зосереджувалися на тих, хто не одружився або не мав дітей. У давнину скріпленню нової родини та вихованню дітей приділялась особлива увага; це був непорушний закон, своєрідний культ подружнього життя.

понедельник, 2 марта 2015 г.

О семье Ламсдорфф – Галаган


Помещичьи усадьбы в конце 19 века становятся центром интеллектуально-духовного развития.  Именно здесь органически сочетались характерны черты светского и народно –этнического быта, национальной и европейской культур.
Одна из самых известных на Левобережной Украине – усадьба Ламсдорфф – Галаган в с. Сокиренцах. Здесь в разное время бывали И.Аксаков, Н. Астряб, Н.Костомаров, П.Кулиш, Л. Жемчужников, Л.Лагорио, А. Волосков, И. Соколов …

пятница, 23 января 2015 г.

Повернувся до рідної школи...

 
Цьогорічні урочистості з нагоди Дня Соборності України у Варві були сповнені особливим змістом. Адже незалежність і єдність нашої держави нині, в умовах військових дій на сході, міряється не просто мріями і прагненнями українців. Її кращі сини, серед яких чимало варвинців, боронять суверенітет і цілісність України, гинуть під ворожими кулями з думкою про майбутнє своєї держави і своїх близьких. Таким був і мешканець селища В`ячеслав Носенко, молоде життя якого обірвав розрив снаряда під донецькими Пісками. А нині випускник Варвинської школи повертається до її стін світлою пам`яттю про той подвиг. Саме тут воїна увічнено меморіальною дошкою, котру розміщено поруч із знаком загиблому воїну-афганцю А. Тищенку.

четверг, 15 января 2015 г.

КОНСТАНТИН БАБИЧЕВ (17 ст.)


 Писцовые книги - не единственные документы,  в которых упоминаются мои предки БАБИЧЕВЫ:

   Список документов по г. Дедилову, хранящихся в архивах г. Москвы.
                ДЕДИЛОВСКАЯ ПРИКАЗНАЯ ИЗБА
    739. «79.Запись словесного челобитья дедиловских казаков Константина Бабичева и Еремея Ефремова о нападении на них крестьян помещика Алексея Данилова.1669г. (1л.)»

Документ о моем дедушке Федоре Васильевиче

 
Это фрагмент Метрической книги  (хранится в архиве г. Липки, Киреевского р-на –  филиал Тульского), где зафиксировано крещение в Тихоновской церкви Дедилова моего деда Федора Васильевича Бабичева.

среда, 14 января 2015 г.

Древо БАБИЧЕВЫХ


 Перед вами венец всех моих усилий: 10  поколений «древо Бабичевых» (до моего деда Федора Васильевича)  и описание к нему.
          Отец Кост(ь)ки БабичеваИсай в документах по г.Дедилову и уезду не упоминается.
     Кост(ь)ка – основатель рода, рядовой казак Дергелевой слободы (в 1678 году исполнял обязанности «целовальника Дедиловской конской площадки» - судя по обязанностям, их мог выполнять только человек, обученный грамоте); имел трех детей: старший сын Демка (у него два пасынка Степан и Василий); средний сын Микитка (у него сыновья Федор,  Василий и Игнатий  солдаты, а Никита и Иван городовые солдаты Дергелевой слободы) и младший сын Афонка также солдат Дергелевой слободы (у него сын Степан Афан.).

ИСТОРИЯ РОДА БАБИЧЕВЫХ – ИСТОРИЯ ДРЕВНЕГО ДЕДИЛОВА (отрывок)


После  описи церковных, княжих  и «дворов разных чинов людей» идет  перепись населения Дедилова и уезда по дворам – привожу  по моим предкам:
РГАДА Ф.1209, оп.1,ед.хр.14247. Переписная книга г. Дедилова и уезда 1678 г.
             Казачья Дергилева слобода.
 л.15об (99) «...двор Костка Исаев сын Бабичев, у него детей Демка 6 лет, Микитка 4 лет, Афонка 2 лет;..»
Архив ЛОИИ Ф.134, оп.1. №774. 4 июня 1686 г. Две сказки Дедиловских казаков Дергилевой и Луговой слобод о их землях и мельниках.
Сст.1 (138)  «..дедиловские казаки Дергилевой слобады...рядовые...Костька Бабичев,..»
РГАДА Ф.350 Ландратцкие книги оп.1 ед.хр.105, 10 сентября 1709г. Дедилов.

понедельник, 12 января 2015 г.

ДЕДИЛОВ


По приказу Ивана Грозного в 1553 году  Дедилов был укреплен и вошел в оборонительную линию юга Руси (город обнесли дубовой стеной и земляными валами, на стенах поставили 87 пищалей и 2 пушки). Под прикрытием крепостных стен были дворы (или дворовые места тех, кто по каким-то причинам не построил дома) и клети. Каждый из осадных людей имел место под защитой крепости.
      В 1678 году, с которого и начну рассказ о городе и моих пращурах, защищавших его от врага, в крепости, была «Соборная церковь великого Святителя Христова Николая Чудотворца», а «за городом на посаде приходских церквей: ... Вознесения Христово..., Покрова Пресвятой Богородицы..., Архистратига Михаила...,Живоначальная Троица..., Рождества Пресвятой Богородицы..., Святые великомученицы Прасковьи нарицаемые Пятницы..., Воскресенья Христова и Воздвижения Честнаго и Животворящего Креста Господня и святых мучеников Фрола и Лавра...».

воскресенье, 11 января 2015 г.

ДЕДОСЛАВЛЬ - ДЕДИЛОВ

 
В ХІ веке из старого родового поселения возник древний   Дедославль (позже получивший название Дедилов) - укрепленный город и значительный ремесленный и торговый центр. Места эти были выгодно расположены – здесь проходил торговый путь из Крыма по водоразделу рек Дона и Днепра. Кочевники привозили предметы обихода, продукты животноводства, в обмен они получали продукты земледелия.  В ХІІІ вв. на земле вятичей возник ряд ремесленных городов – Москва, Колтеск, Дедослав, Неринск и др. Во 2-й половине 12 столетия  земли вятичей в результате междоусобной борьбы были поделены между суздальскими и черниговскими князьями. C развитием феодальных отношений племенные различия стираются, и с XІV века вятичи в летописях больше не упоминаются.

суббота, 10 января 2015 г.

ИСТОРИЯ РОДА


«Молчат гробницы, мумии и кости
Лишь Слову жизнь дана.
Из древней тьмы на мировом погосте
Звучат лишь письмена…»
                                Иван Алексеевич Бунин
   Эти  строки  из  Бунина  размещены в начале книги - сборнике статей  о моем роде.   Сборник (около 150-ти страниц А4) – и мне хочется подчеркнуть это – попытка исследовать историю моего рода (Домме – Бабичевых), а все остальное: страны и монархи, упомянутые в статьях; места проживание пращуров их традиции, нравы и многое другое -  фон для  более полного понимания пути, пройденного представителями двух основных ветвей рода за 350 лет.
   С 2009 года, когда была написана книга,  накопилось достаточно много дополнительного материала и пока я обрабатываю их для последующих статей  буду размещать отрывки из книги в блоге.

пятница, 9 января 2015 г.

Итоги и планы


2014 год был тяжелым не только для страны но и для меня. Несмотря на это, все таки удалось издать три работы: «Забытые имена», «Альбом робіт художниці Ади Григорівни Громницької», фотоальбом «Варвинщина. Земля і люди.». Кроме того закончил работу над  книгой о истории села Дащенки и календарем, посвященным героям Варвинщины.
В этом году думаю пополнить книгу «История рода» и подготовить к изданию книгу «Земляки» (посвящена уроженцам Варвинщины). В 2015 году планируется выпуск 3 работ: « Варва – європейське містечко»  и вышеупомянутые книги «Земляки» и «Дащенки».

вторник, 6 января 2015 г.

РОЖДЕСТВО


«О! Настало же! Самое главное, такое любимое, что - страшно: медленно распахиваются двери в лицо нам, летящим с лестницы, парадно одетым, – и над всем, что движется, блестит, пахнет она, снизу укутанная зеленым и золотистым. Ее запах заглушает запахи мандаринов и восковых свечей. У нее лапы бархатные, как у Васи. Ее сейчас зажгут. Она ждет. Подарки еще закрыты. Лёра в светлой шелковой кофточке поправляет новые золотые цепи. Шары еще тускло сияют – синие, голубые, малиновые; золотые бусы и серебряный «дождь» – все ждет… Всегда зажигал фитиль от свечи к свече дедушка. Его уже нет. Папа подносит к свече первую спичку – и начинается Рождество!»
                                                                           Анастасия  Цветаева

вторник, 30 декабря 2014 г.

С Новым Годом!


    Поздравляю Вас с наступающим Новым Годом и желаю  всего самого наилучшего. Пусть следующий год станет для Вас годом счастья, радости и достижения поставленных  целей. Вступайте в Новый  Год с улыбкой и замечательным настроением!  И еще - я бы пожелал, чтобы следующий год был спокойным и  мирным.
Радости и веры! И, конечно, удачи! С Новым Годом!
                                                         С уважением, Евгений.

вторник, 2 декабря 2014 г.

«Ой, ні брата, ні сестри…»


 Кожна родина має свою історію. Хочу і я розповісти про нелегку долю одного з земляків-дащенківців.
Народився Олексій у буремному сімнадцятому році. Батьки були заможними, мали землю і підторговували худібкою. Сім’я була велика, наш герой у ній – шостий серед дітей.

среда, 26 ноября 2014 г.

Ювілей у вогні (РОЗДУМИ ПРО НАБОЛІЛЕ)

 
Закінчується 2014 рік названий роком Тараса Шевченка. Десять років тому я був в музеї Т.Шевченка у Києві, де ми розмовляли з працівниками музею і мріяли про те, яким буде цей ювілей. Гадали, що в Україну приїде багато представників діаспори із Канади, Австралії, Аргентини, Польщі, Німеччини, США і інших країн. Буде велике свято у Каневі, Моринцях, Шевченковому та інших місцях повязаних із Тарасом.
Геніальна поезія, безкомпромісна любов до рідного краю і боротьба словом за суспільну справедливість для рідного народу поставили Шевченка на п’єдестал символом гуманності і, мабуть, без перебільшення, можна сказати, - символом самої України.
 Ніхто тоді і гадки і у вісні не міг подумати, що ювілей Великого поета будемо відзначати в умовах війни на Україні. Що Великого свята, на жаль, не відбудеться.

суббота, 22 ноября 2014 г.

Голод тридцять третього і діти

 
Зайдіть сьогодні у наші дитсадки. Побачите тут світлі кімнати, іграшки, веселі дитячі усмішки, дбайливих вихователів. І нехай труднощів нині хоч відбавляй, все ж увага до дитинства залишається для нас на першому плані. Адже малюки – це не тільки наше майбутнє, а й наша сьогоднішня радість. Слухаєш веселий гамір дітвори і думаєш, як тільки життя цікаво влаштовано: підростає крихітка на радість батькам, пізнає світ, вступає в нього з чистим серцем і душею.
         Слухаю веселий дитячий гомін, а перед очима інші картини. Холодне літо 1933-го у Дащенках. Голодомор безжалісно косив людей, смерть витала над людськими оселями, вистежуючи і старих, і малих. Шниряли по дворах комнезамівці. Перевертали комори, печі, виривали з голодних рук останній кусень.

четверг, 20 ноября 2014 г.

Голодомор у Дащенках (село Варвинського району Чернігівської області)


  У моєму селі Дащенки троє старих кладовищ. Двоє «забрали» схили пагорбів, а третє, на в’їзді в село, поволі заростає  здичавілим бузком і акацією. Старі люди кажуть , що початок йому поклали «голодні гробки» . Це слід від 1933 року. Вже майже нікому завертати у це місце тепер у дні поминок. А багато хто, особливо молодшого віку, і не знає правди про ту страшну трагедію. І не знання те, як і сама трагедія, - наслідок дій цинічних «мудреців», для яких людське життя – нічого не варте. І якби не вітри перебудови, ми б і далі жили в гнітючій атмосфері вдаваного благополуччя і спокою, з білими плямами в історії свого народу, від яких (через стільки років!) темніє у очах.
   Ще сьогодні односельці, кому вдалося вижити у 1932-1933 роках про голодомор згадують із великим жахом. Виснажені, опухлі, а нерідко і напівбожевільні люди помирали тоді на своїх обійстях, на дорогах, виповзали за двір, простягаючи руку по милостиню, по допомогу…

Угадай, как зовут «Великого» Вождя красно-кожаных?

 
Загадка:

«Без усов и без бровей
 Правит Оссией всей»

Отгадка: многоликий НиТУП

воскресенье, 16 ноября 2014 г.

Перебування Тараса Шевченка у Вільно (Вільнюсі), Литва


Десь восени 1829 року прийшов день, коли Тарасові, якому пішов уже шістнадцятий рік, довелося вирушити в далекий світ – до Вільна й до Варшави. Його суворий і неприступний пан Енгельгардт віз із собою реєстр своїх слуг, де про козачка Тараса було сказано, що він надається на покоєвого маляра. В обозі гордого аристократа їхав назустріч незнаній долі неслухняний, упертий, неспокійної вдачі п”ятнадцятилітній хлопець, що мав за собою небуденне, як на його вік, минуле – запас тяжких досвідів, пережитих образ, страждань і шукань, а в серці – «стрілу амура». Був він безправним рабом, що мав чистити чоботи й набивати люльку свого пана, хоча мав власний, самостійно вироблений життєвий ідеал – стати малярем-мистцем, а душа його  жила у світлі буйної фантазії, багатому й яскравому, наповненому звуками підслуханих співів природи, реальними образами її живих красот і ідеальними – з народних пісень, кобзаревих дум, історичних переказів, сковородинських кантів, житій святих і Давидових псалмів.

суббота, 15 ноября 2014 г.

Брусова криниця (легенда)


Колись давно в мальовниче село Дащенки, що на Чернігівщині приїхав із кубанських степів молодий статечний парубок на ймення Іван Брус. Чорне кучеряве волосся на голові, чорні рівні брови дуже виразно блищали на запаленому на сонці обличчі. Червона сорочка наче підкреслювала його вроду, а такого ж кольору пояс обвивавсь, ніби гадюка, кругом тонкого стану. Не одна дівка в селі сохла по ньому, не одна молодиця крадькома кидала погляди на парубка. Одного разу пішов Іван удосвіта косить сіно в сусіднє село. Пройшов кілька ручок, стомився та й сів перепочити під розлогою вербою, що росла неподалік від криниці. Перед ним розкинулася зелена долина, мліла проти сонця чиста джерельна вода, а по стежці, що вела до криниці, йшла кругловида молодиця. Жінка набрала у відра води, повагом підхопила їх коромислом на плече і... зиркнула на Івана, і він іще раз побачив її кругле лице, тонкі чорні брови, зажурені карі очі. Парубок хутко підвівся, підійшов до молодиці, та вона враз опустила очі й мовчки пішла стежкою.

пятница, 14 ноября 2014 г.

Переяслав-Шевченківський «Заповіт»

 
25 грудня 1845 року Тарас Шевченко написав свій знаменитий вірш «Заповіт». Про ті події, які передували написанню цього вірша, моя розповідь.
Є у Переяслав-Хмельницькому, що на Київщині, місце, тісно повязане з імям Шевченка. Сюди їдуть звідусіль, щоб вклонитися Великому Кобзареві, і старі, і малі.
                Місце це – будинок, де жив приятель Тараса Григоровича лікар Андрій Козачковський. У нього поет не раз зупинився під час мандрівок на Україну в 1845 та 1859 роках. Андрій Козачковський лікував поета, коли той був хворий, удвох вони їздили на ярмарок, ловили рибу на Дніпрі, мандрували околицями й селами Полтавської та Київської губерній (сам Переяслав тоді був повітовим містом Полтавської губернії). У Переяславі написав Шевченко поеми «Наймичка» та «Кавказ», поетичну посвяту Шафарикові до поеми «Єретик», вірш «Заповіт». Намалював кілька краєвидів…

Прощавай кріпацтво; здрастуй свобода!


                                            Незакатною звездой
                                                Светит солнце над землей.
                                                      В самом добром
                                               Тихом слове
                                                Жив он в памяти людской.
                                               Вечно память та жива.
                                                  На могиле спит трава…
                                                     Грудью полною дыша,
                                                           Днепр течет здесь,
                                            Не спеша.
                                              И во всем –
                                                   Судьба поэта,
                                             Жизнь его,
                                            Его душа.
            (Жоомарт Бекенбаев,
                                 поэма «На могиле Тараса»
                                                  перевод В.Кулемина)

                22 квітня 1838 року Тараса Григоровича Шевченка було викуплено із кріпацтва. Для нього це був самий щасливий день в його житті. Про цей день моя розповідь.

среда, 12 ноября 2014 г.

Що писали про Т.Шевченка газети двадцять років тому?

 
Газета «Рада» 3 березня 1994 року №5:

З весною приходять Шевченківські свята
З весною до нас знов приходить Шевченкове свято… Цього року виповнюється 180 років з дня народження Тараса. З цим днем, згадуючи Шевченка, українці завжди пов”язували свої надії на відродження України, її волі, на збуття своїх давніх сподівань… Про одне з таких святкувань поет з Кубані Василь Мова писав 1894 року:
Там, в Карпатській Русі,
Де інші закони,
Там з дзвіниць сьогодні

Тайное оружие страны со-ВЕТОВ


 «Царь-бомба», она же «Кузькина мать» — термоядерная авиационная бомба, разработанная  в 1954—1961 гг. Самое мощное взрывное устройство за всю историю человечества. Бомбу назвали  «Кузькина мать» под впечатлением известного высказывания Никиты  Хрущёва «Мы ещё покажем Америке кузькину мать!».
Когда Никита  обещал показать Америке "кузькину мать" и стучал по трибуне своим ботинком он не знал, что  КэГэБэ разрабатывал спецагента под таким кодовым названием. Пришлось срочно изменить агенту возраст и пол…

воскресенье, 2 ноября 2014 г.

Ёська Кобза




И опять при Дворе Ёська Кобза поет…  

Ёську на необъятных просторах нашей бывшей социалистической родины и за ее пределами
знают, пожалуй, все. Песни в его исполнении
звучат уже ни одно десятилетие.



среда, 29 октября 2014 г.

Украинская хата


— это живописная, чаще белена снаружи и внутри, здание, преимущественно под соломенной крышей. В старину украинская хата окнами и дверями обязательно выходила на солнечную сторону. «Белая, с теплой соломенной крышей, поросшей зеленым бархатным мхом, - писал о ней  Александр Довженко, - архитектурная праматерь пристанища человеческого. Незамкнутая, постоянно открыта для всех, без стука в дверь, без «можно?» и без «войдите!», жилье простой, как доброе слово, и законное, словно создали его не человеческие руки, а сама природа, словно выросло оно, как плод, среди зелени и цветов ».

БАБУШКА

 
"Ветхая избушка
Вся в снегу стоит.
Бабушка-старушка
Из окна глядит."

Теплые натруженные руки,
усталый взгляд ... Кто из нас не ценит любовь и искреннюю заботу бабушек.
 
Фотоснимок из архива Николая Коваль (Варва)

вторник, 28 октября 2014 г.

Євдоким Хрисантович Соколовський

 
народився в 1910 році в селі Степуках Лохвицького повіту в сім'ї бідняка. В 30-х роках закінчив школу культурно-освітніх працівників і в період "великого терору" 1937-1938 років був направлений в органи НКВС. На початку радянсько-німецької війни, маючи вже звання старшого лейтенанта, служив оперуповноваженим особливого відділу 38 армії, разом з якою у вересні 1941 року потрапив в оточення, але якимось чином уникнув полону і повернувся до свого села. Протягом всього періоду окупації Є.Х. Соколовський жив у своїх батьків.

суббота, 25 октября 2014 г.

Скандалы Богатыревой: вакцины, шопинг, деньги для больных...


"Богатырева и ее подельники украли много денег у тяжелобольных людей и нажилось на этом сполна, … больше всего Богатырева и компания нажились на больных детях. В год ведомство забирало себе в карман около 1 млрд гривен, что составляет половину всего государственного финансирования на лекарства для детей"
Генеральная прокуратура Украины объявила в розыск бывшего вице-премьер-министра - министра здравоохранения Раису Богатыреву.
Подробнее см.  http://obozrevatel.com/politics/91684-op-5-narushenij-raisyi-bogatyirevoj-i-ee-semi.htm

вторник, 21 октября 2014 г.

Презентація місцевого краєзнавця


21 жовтня в малому залі районного будинку культури відбулася презентація видань місцевого краєзнавця Євгенія Домме. До уваги присутніх було представлено фотоальбом «Варвинщина. Земля і люди», виданий за сприяння депутата обласної ради Валерія Зуба та  "Альбом-робіт-художниці Ади Григорівни Громницької" виданий за сприяння депутата районної ради Олега Ященка та сім’ї Степашко. Презентацію робіт провели працівники центральної районної бібліотеки.

суббота, 18 октября 2014 г.

Гончаренко Пётр Филиппович

Дащенки 2007 г. фото В. Давиденко
 
Мой дед (отец мамы). Родился в с. Дащенки Полтавской (сейчас Варвинский р-н Черниговской обл.) области. До начала войны закончил ветеринарные курсы, работал ветеринарным фельдшером. К началу войны ему исполнилось 17 лет, но, прибавив себе год, он воевал практически с 1-го дня войны, участвовал в оборонительных боях в районе Орла, где попал в окружение и был тяжело ранен. Чудом выбрался из окружения, долго лечился в военном госпитале, после выздоровления направлен на Дальний Восток в пограничные войска.

среда, 15 октября 2014 г.

Валерий Зуб – доктор по профессии, лекарь душ людских по призванию


26 октября всем нам необходимо сделать  выбор, от которого зависит судьба каждого, путь по которому будет идти Украина. Для меня и моей семьи он однозначен: Валерий Зуб - наш народный депутат.
Пять лет назад я обошел и обзвонил всех кандидатов в депутаты по нашему избирательному округу в поисках денег на выпуск календаря посвященного юбилею Варвы: «Варин-Варва 1079-2009». Откликнулся только Валерий Алексеевич Зуб, заведующий поликлинического отделения Черниговского онкодиспансера. С тех пор он ежегодно финансирует выпуск работ  по истории Варвинщины и ее славных земляков. В этом году при поддержке Валерия Алексеевича вышел фотоальбом  "Варвинщина. Земля і люди".

воскресенье, 12 октября 2014 г.

Постаті наших земляків

 
Досвідчений хірург-онколог, завідувач поліклінічного відділення обласного онкодиспансеру, депутат обласної ради і голова комісії з питань охорони здоров`я  Валерій Олексійович Зуб завдяки затребуваності свого фаху і наполегливому професійному сходженню - людина відома і авторитетна не тільки на Чернігівщині, а і за її межами. Колись, через роки і десятиліття, прізвище лікаря-новатора і громадського діяча земляки, не задумуючись, називатимуть  у числі відомих вихідців з Варвинщини  Осипа Бодянського, Георгія Вороного та інших. Проте довіра людська набувається не лише цим. Її, як і життєвий успіх кожного, формують особисті якості характеру, той внутрішній стержень, який спонукає долати перепони, об`єднує на спільну справу інших і дає потенціал допомагати людям.

суббота, 11 октября 2014 г.

ВАРВА. ЗАМКОВАЯ ГОРА

Удай под Замковой горой. Фото Д. Павленко  

На высоком левом берегу реки Удай, на горе, ограниченной с трех сторон крутыми склонами, и стояла крепость Варин. История умалчивает о времени основания поселения и о людях, населявших Варин – известно лишь, что крепость  оказалась в центре огромной территории, называемой в древности «Дикое Поле», которое граничило на юге с «Дикой Степью».
       Воины передвигались в те былинные времена только известными историческими путями, а купцы прокладывали торговые пути по воде. На одном из таких направлений и жили «вариняни»,

четверг, 9 октября 2014 г.

Толока. ВАРВА 1981 р.(фото із архіву М. Коваль)


«Толока є давнім українським звичаєм. Її організовували на селі для виконання термінових робіт, що вимагали значної кількості осіб: збирання врожаю, вирубування лісу, спорудження будинків, спільний випас худоби тощо. Іноді толоку використовували для проведення громадських робіт (будування церков, шкіл, читалень, доріг тощо).

«Советский» пин-ап



Восхитительные иллюстрации, сочетающие в себе стилистику социальных плакатов времен Советского Союза и американских постеров 60-х годов в стиле
пин-ап рисует художник Валерий Барыкин.    
Источник:
http://bigpicture.ru/?p=554664

среда, 1 октября 2014 г.

А.Громницька. Альбом живопису


   Україна – край надзвичайно поетичний.
    Її незрівнянної краси природа, неповторне народне мистецтво, пісні, думи та героїчна історія завжди були джерелом натхнення для багатьох поколінь художників.
    На сторінках  альбому Вашій увазі представлені картини художниці Ади Григорівни Громницької.
Безперечно, це далеко не всі її роботи, адже частина їх, до того ж значна, прикрашає світлиці будинків друзів та родичів. Не ввійшли до альбому й мистецькі витвори Ади Григорівни як художника-оформлювача: вона розписувала інтер’єри  райцентрівських школи та гімназії, районного будинку культури, клубу за інтересами „Ритм”, кафе „Лілея”.

суббота, 27 сентября 2014 г.

Автобіографія

 
Я, Зуб Валерій Олексійович народився 4 березня 1970 року в смт. Варва Чернігівської області. Громадянин України, протягом останніх п’яти років проживаю на території України, в місті Чернігові. Освіта вища. Завідувач поліклінічного відділення Чернігівського обласного онкологічного диспансеру,  головний онколог міста. Кандидат медичних наук, доцент кафедри „Оздоровлення та реабілітації” Чернігівського державного технологічного університету.
Член Європейської та Міжнародної асоціації онкогінекологів.
В 1987 р після закінчення на “відмінно” Варвинської середньої школи, вступив на І курс Полтавського медичного стоматологічного інституту.
1988-1989 роки – служба в лавах Радянської армії.
В 1994 році з відзнакою закінчив повний курс Полтавського державного медичного стоматологічного інституту за фахом лікувальна справа. Під час навчання в інституті працював на посаді медичної сестри пульмонологічного відділення міської лікарні №1 м. Полтави.