Общее·количество·просмотров·страницы

суббота, 3 августа 2013 г.

Овксентій Тарновський (бувальщини)

«Чумацкий Ромодановский шлях» - высокое-высокое небо с нежными
прозрачными облачками, которые Васильковский рисовал так, как никто
из его современников. Дымчатые трепетные деревья стоят вдоль дороги,
как бы благословляя и зазывая чумаков в дальний путь.


    Тарновські залишили нам документальні свідоцтва про життя українського суспільства. Одне з таких свідоцтв - рукопис Овксентія Тарновського, який зараз зберігається у Роменському краєзнавчому музеї Сумської області.  Це невелике за обсягом оповідання у віршах, яке справедливо можна назвати енциклопедією життя української глибинки середини 19 ст., написане з великим гумором. Подібні твори багато років вважалися побутовим примітивом, вони майже не досліджені досі.
    Сам Овксентій Тарновський - нащадок Івана Ляшка /Тарновського/, син лохвицького поміщика. Народився 15 лютого 1824 року в селі Калинівці Лохвицького повіту Полтавської губернії. У 18 років поступив на службу: з 1842 - у канцелярії Чернігівського губернатора, з 1846- канцелярії Чернігівського повітового предводителя дворянства, з 1849-на службі в канцелярії Полтавського дворянського депутатського зібрання. Він добре знав життя українських дідичів – своїх сусідів не тільки завдяки службі: адже це було і його життя. Після початку Кримської війни він пішов служити корнетом 2-го Малоросійського полку, а після 1856 року, вже у відставці, брав участь у діяльності органів місцевого самоврядування.  З початком земської реформи він активно брав участь в роботі земств. В 1868 р. був наглядачем Прилуцького повітового училища. Про його родину відомо лише, що був одружений з Катериною Никанорівною Хитрово, мав трьох синів та дочку.
   Сам рукопис невеликий, біля 90 сторінок формату шкільного зошита.
В ньому два оповідання у віршах, в кінці записано декілька віршів інших авторів, в тому
числі В.Забіли, О.Кандиби, Т.Гуда.
   Перше оповідання має титульну сторінку, оформлену автором:
Малороссійскіе стихотворенія, сочиненія Авксентія Тарновськаго. В дороге в Москву и обратно 1854 года августа 6 дня”.
   Вірші прості, в традиціях усної народної творчості, але структура оповідання чітко продумана: тричі чередуються глави /усього 10 глав/ -  К читателям”, “Разговор дядька с племянником”, “Казки”. Сюжет нехитрий: автор розповідає про те, що йому вдалося почути на одному з постоялих дворів під час ночівлі та висловлює свою думку про почуте та про провінційне життя взагалі. Казками Овксентій Тарновський називає історії бувальщини, які розповідає власнику заїжджого двору його  племінник Олексій, що заночував у дядька через різдвяний буревій.
     У зверненні до читачів автор розмірковує про себе, книги українців, долю людини,
критикує великодержавне ставлення москвичів до українців, захищає своїх, пояснює, чому взявся за перо:
Ви знаєте, що жодна книжка
Сама із роду не писалась,
А із людського глузду бралась.
Готове легко вам читати,
Судить, сміяться, розбирати,
А той, хто пише, той не знає
За що, про що свій ум ламає.
...................................................
Московських книжок єсть довольно:
Так як води у морі- повно,
А наших же книгопродавці
Цураються держати в лавці.
Мабуть скупа на їх казна,
Або ж не всяке мову зна.
Роздуми про стосунки росіян та українців виникають у автора по дорозі в Москву:
Я сам полтавець, там родився,
І за своїх не раз сварився
У Москві з бородачами.
Тепер до їх і калачами
Мене б ніхто не заманів,
А я колись там довго жив.
Про своїх земляків автор говорить просто:
Хто був у Варві і в Журавці,
Той знає, де живуть полтавці,
Олексій розповідає про таке  собі подружжя панів Биченків, з якого можна було б
написати такий персонаж, як Плюшкін М.Гоголя. Судіть самі:
Там був один панок багатий,
Вівці мав і скот рогатий,
Грошви до напасті нажив
Ще з того время, як служив.
А жаден гад: за хліб, за сало,
За що не бере, бувало...
А що скупий та невгомонний,
Дай ще жінку підібрав,
Мабуть чорт їх спарував.
Цей пан, маючи великі прибутки, одягався бідно, накопичував багатство невідомо
для чого.
Кожух нагольний, сирячина,
Пістря, китайка, крашенина,
Отто його одіжа люба,
А таки вовча була шуба,
Про празник мав на поготові
Сиртук та чоботи шкапові,
Штани, платок, жилет парчовий,
Картуз клеенчатий, ще новий,
Й то тогда він одівався,
Як хто у гості набивався.
Чи сам був на собі сердитий-
Ходив, нахмурившись, небритий,
У драних чоботях, в кожусі,
У батьківському капелюсі.
Такий вигляд “проріхи на людстві”!  Коли читаєш цю казку, вражає ставлення авто-
ра, теж поміщика, до поміщиків. З гумором описує їхнє життя, його нікчемність, духовне
спустошення, вбогість; мальовничо описує саму господиню, пані Биченко:
...пані дуже злая,
Така, що страшно і сказать!
А що на від- не можна б дать
Шага- погана, не моторна,
Не чипурна і не проворна,
Уся засалена ходила,
Бо хліб пекла, діжу месила,
Дрова у пічку накидала,
Сама по горшках зазирала.
Друге оповідання рукопису Овксентія Тарновського називається “Воля на Ромодані”.
Сам автор прямо не вказує, коли воно було написане, але з тексту зрозуміло, що події
оповідання відбуваються навесні 1861 року, коли в селах України читали царський маніфест про селянську реформу, як говорили селяни – про волю. Автор розповідає про події
декількох діб під час поїздки панської родини Ромоданівським шляхом. Оповідання, як і
перше, написане з гумором, іноді дуже їдким. Воно починається з блискучої характеристики шляху:
Великим шляхом Ромоданом,
Степами, прямо на Лубни
Тягнулось щось таке редваном,
Удаль пробравшись за Ромни.
Дорога – грязькая на вікі,
Колеса плугом мов оруть!
І коні біднії – шкапики
Насилу тягнуть, аж ревуть!
А кучери пороздягались,
Махають пугами, кричать,
Лакеї два поразбувавшись,
Щоб коням помочи давать,
Один узявся за пристяжну,
Другий колоши підкотив,
Натуживсь так, що мідну пряжку
На три щипатки ж россунив.
Саме так їздили люди Ромоданівським шляхом не одне століття. Слуги-кріпаки, щоб
легше було тягнути ридван, підсміюються над вагою панів. Лакей починає розмову про
сам шлях:
Цей шлях страшенним мені здався,
Його мій батько добре знав.
Цілі села, родини з околишніх з Ромоданівським шляхом місцевостей споконвіку займались розбоєм та душогубством. Існує багато легенд та страшних оповідань про Ромодан, одне з них розповів О.Тарновський.
Щоб лучше знать про тих панів,
Нехай проїде Ромоданом
Аж от Ромна да до Лубнів.
.......................................
Таке свідоцтво свого часу залишив нам Овксентій Іванович Тарновський.
Ці два оповідання мають явний антикріпосницький характер. Вони були написані у пореформену епоху, коли відходили в минуле старі уявлення, кріпосне життя. Сюжети, які намалював О.І.Тарновський, з повсякденного життя, саме тому оповідання- цінне історичне джерело.

Комментариев нет:

Отправить комментарий